Усна передача — найдревніший спосіб передачі знань в історії людства. Після винаходу стародавніми цивілізаціями систем запису люди почали використовувати для письма майже все, на чому можна писати — глиняні таблички, кору дерева, листи металу тощо. Перші книги писали на листях, корі, полотні, шовку, глиняних табличках, шкірі і папірусі. Приблизно в 100 — 150 р. стали поширюватися кодекси або зброшуровані книги замість сувоїв.

 

Вінченцо Фоппа. Юний Ціцерон за книгою

У Давньому Єгипті для запису, з часів Першої Династії, використовувався папірус (вид паперу, зробленого із стебел однойменної рослини). Окремі листи папірусу, для зручності зберігання, склеювалися в сувої. Ця традиція набула широкого поширення в Стародавній Греції таДавньому Римі, хоча є свідчення, що використовувалися так само деревна кора[1] інші матеріали. Згідно з Геродотом у (Історія 5:58), фінікійці принесли писемність і папірус вСтародавню Грецію близько X або IX століття до н. е. Грецьким словом для папірусу як матеріалу для записів стало «Бібліон», а для книги — «Біблос». Від слова «Біблос» утворилося слово бібліотека, яке походить від назви фінікійського портового міста Біблос, через який папірус експортувався до Стародавньої Греції.

У школах, бухгалтерії і для нотаток зазвичай використовувалися воскові таблички. Вони мали перевагу багаторазового використання: віск можна було розплавити і наносити новий текст. Зв'язування таких табличок — можливий попередник сучасних книг.